Усиновлення починається з любові. Любові до дітей, турботи про їхнє щастя і майбутнє. Сьогодні мільйони діток все ще чекають такої любові, але страхи і сумніви не здійснюють їхніх бажань. Наша місія - долати ці упередження.
Райлі і Кейша хотіли усиновлення, ще до того як зустріли один одного. Для них ця тема завжди була природною, близькою в усіх сенсах. Палмери кажуть, що усиновлення у них в крові.
Після кількох років спроб завагітніти, Райлі та Кейша зрозуміли, що усиновлення відбудеться раніше, ніж очікувалось. Вони завжди пам’ятатимуть відчуття спокою, коли Леммон, Ханні та Магнолія нарешті були вдома. Наче вони знали їх усе життя. Наче ці дівчата були пазликом, якого давно не вистачало.
Кожне усиновлення було різним. На Леммон чекали 2 місяці, на Ханні - 11 місяців, на Магнолію - 4 тижні. Найменша дівчинка приєдналася до сім’ї під час карантину. Її сестри не могли прийти до лікарні, тому зустріч відбулася вдома. Це було так, ніби весь світ зник, і ніщо зовні не могло зменшити їхнього щастя.
Окрім радості та великої любові, Райлі та Кейша відчували й чимало тривоги. Вони хотіли відкритого чи напіввідкритого усиновлення, щоб їхні діти не втратили зв’язок з біологічними сім’ями. Незалежно від бажання прийомних батьків, це повністю залежало від біологічної сім’ї, їхнього рішення. Проте все склалося найкращим чином - у цих маленьких дівчаток тепер удвічі більше люблячих близьких.
Порада від сім’ї Палмер:
“Наберіться терпіння в процесі! Усиновлення потребує часу, щоб кожна дрібничка опинилася на своєму місці. Ваш шлях до дитини, знайомство з нею, стосунки з біологічними батьками. Все має зійтися. Тож запасіться терпінням і знайте, що все станеться саме тоді, коли потрібно".
